Бо молодість не вернеться…

У білій хаті неподалік центру села живе пара стареньких людей. Діти з онуками порозлітались по світу і лише зрідка навідують батьків. Тільки найстарша дочка поселилася неподалік, через кілька вулиць, і старалася якнайчастіше до них приходити. Завітала і того недільного дня. Зраділа мати, пригорнулася до дорослої вже дитини. Батько, спираючись на ціпок, теж намагався встати з ослінчика, але доня перша підбігла до нього і поцілувала в чоло, а потім відкрила сумку І почала викладати з неї нехитрі домашні гостинці.

На столі помітила розкритий альбом з родинними фотографіями. Мимохідь і сама перегорнула кілька сторінок. Не втрималася:

– Господи, які ж ми тут усі молоді!

– Були, – зітхнув батько. – Та молодості уже не вернеш.

Щойно радісне обличчя матері теж посумніло. Щоб якось розрадити стареньких, донька закрила альбом і почала розповідати:

– На цьому тижні була на похороні – подруга батька ховала. Людей було багато, батюшка з півчими щиро молився за упокій душ і померлого. З двору вийшли двома колонами і рушили на кладовище, і священик разом з людьми. Біля могили він говорив слова похвали покійному за те, що перед своєю кончиною той посповідався і причастився Святих Таїн Христових, отримавши прощення своїх гріхів. Старенькі вислухали оповідь, а потім висловили бажання хоч на схилі віку вперше за життя висповідатись і причаститися.

– Тільки як це робиться? — бідкалася мати. Ні молитвам, ні заповідям Божим нас змалку не вчили, навпаки — забороняли, та й церкви у селі довго не було…

Воно, може, в такому віці і соромно, але таким було життя, – заспокоїла дочка – Я спілкуюся з нашим священиком і не раз від нього чула, що він добре розуміє духовний стан вашого покоління. Запросимо батюшку до нашого дому — все буде гаразд. Головне, що ви самі хочете очистити свої душі. Тільки оце читайте – поклала біля гостинців і альбому дві книги – православний молитовник і Новий Завіт. Потім разом пообідали, погомоніли про домашні справи. А згодом дочка почала збиратись додому, бо господарство чималеньке, пора на вечір поратися. Тепло попрощавшись, рушила в дорогу, радіючи, яке це благо, коли хоч на старість душі звертаються до Бога.

…Цілий тиждень у вільні хвилини батьки схилялися над доньчиним подарунком, готуючись до щирої сповіді по заповідях Божих. А наступної неділі до хати і справді зайшов священик, якого супроводжувала дочка. Поцілувавши рідних, вона запалила свічку. В кімнаті чулися проникливі покаянні молитви людей, навчених християнської моралі, які усвідомили, що рано чи пізно треба буде стати перед Господом і ангелами очищеними від гріхів — свідомих чи несвідомих.

Отримавши дозвіл та причастившись, старенькі запросили священика присісти. Дочка вправно розставила на столі чай і солодощі. В ході задушевної бесіди привітний духовний отець похвалив добру ди¬тину за те, що вона привела найрідніших людей до світла Христового Євангелія. З розмови господарі зрозуміли, що перед ними — справжній православний священик, який здобув богословську освіту в часи духовного запустіння.

А він розповідав про Боже творіння: рослини, тварини, людину, Всесвіт загалом, а закінчив бесіду словами славетного французького мікробіолога і хіміка Луї Пастера: “Чим більше я вивчаю природу, тим більше дивуюся незрівнянним справам Творця”.

Подякувавши за гарячий чай, душпастир поважно вийшов з хати. Родина провела його до воріт, взявши у нього благословення. Дорога вела прямо до святого Храму, де за кілька хвилин треба було правити Вечірню. А в душі відлунювали слова: “Не вернеться молодість, не вернеться”.

Предыдущая запись
Благотворительные фонды на Руси
Следующая запись
В храм як на війну

Похожие записи

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Заполните поле
Заполните поле
Пожалуйста, введите корректный адрес email.
Вы должны согласиться с условиями для продолжения

Меню