Сяйво веселки

Піднімемо очі вгору і побачимо синє небо і білі хмаринки. Вони, наче лебеді, пливуть собі у далечінь. Хочеться сісти на цих білих лебедів, щоби хоч на одну мить забути про земні турботи. Та Бог нам крилець не дав…

Ось із заходу насувають чорні хмари, полився рясний теплий дощ, а блискавка за блискавкою освітлюють небозвід. Нам дуже приємно споглядати таку Божу красу, особливо з появою різнобарвної веселки. Сяйво веселки торкається землі, наче п’є воду з річок і озер. Усім відомо, що таке явище діється за законами природи, котрі установив сам Господь, творець світу видимого і невидимого. Коли бачимо сяйво веселки у хмарному небі, то воно нагадує нам про епоху праведного Ноя, який був врятований від всесвітнього потопу, разом зі своєю сім’єю і декількома десятками тварин (Буття 7,8,9, розділи). Вся ця біда для людського роду тодішнього часу сталася через грішне життя, моральність була загублена до самої крайності. Бог наперед сповістив Ноя про страшну кару, і звелів йому збудувати надзвичайний корабель для порятунку. Сто двадцять років пройшло з дня пророцтва про загибель, та, на великий жаль, люди залишились глухі і німі для віри і покаяння.

Вода накрила усю земну кулю, не зосталось нічого живого під кебом, залишився лише вищезгаданий праведник. Коли Ной приносив жертву подяки Отцю Небесному, то закріпилась у нього віра, а саме через веселку, котра буде нагадувати усім поколінням, що всесвітнього потопу більше не буде, лише де-не-де місцями, як окрема кара за гріхи (Буття 9 розділ 13-17 вірші). Настане інший потоп, потоп у вогні, який очистить землю і всю вселенну від усього поганого і несправедливого. (2 Петра, 3 розділ, 6-7 вірші). Настане нове небо і нова земля, де буде жити вічна правда між людьми, котрі угодили Богові своїм праведним життям (Об’явлення, 21 розділ, 1 вірш).

Спасаймося! Спасаймося, брати і сестри, від вогню пекельного! Спішімо до корабля Христової Церкви, не будьмо глухі і німі для віри і покаяння.

Глибоко задумаємось над такими ось словами:

«Розквіт релігійного почуття збагачує людську душу і підносить Ті настільки, що дозволяє їй сприймати Божественну присутність. Інстинктивний вигук людини: «Боже мій!» цілком природній, і навіть ця найпростіша форма молитви наближає людину до творця.

А веселка поволі зникає із заплаканого неба, чорні хмари перетворились знову у білі лебеді, котрі прощаються з нами, немовби промовляючи: «Люди! Не грішіть, любіть одне одного».

Амінь. (Істинно так).

Похожие записи

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Заполните поле
Заполните поле
Пожалуйста, введите корректный адрес email.
Вы должны согласиться с условиями для продолжения

Меню